con tel   (045) 637-20-29
con address 09108 , Київська область, м. Біла Церква, вул. Гризодубової, 84 а, e-mail: man_kyivskaobl@ukr.net
   

Павло Платонович Чубинський

Деталі

24-06-12-13

Павло Платонович Чубинський – етнограф, фольклорист, поет, перекладач і громадський діяч.
Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський Полтавської губернії у небагатій дворянській сім’ї.
Ще змалку Павло починає захоплюватись географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення другої Київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.

1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів’їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).
У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Належав до течії хлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».
20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко. Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам’ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.
1873–1875 — секретар (1875–1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою Президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер П.П. Чубинський 17 січня 1884 р. Прощалися з Чубинським у Церкві Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.
Павло Платонович Чубинський зробив великий внесок у розвиток фольклористики та етнографії. По зернині збираючи скарби українського етносу, вірування, приказки, загадки, казки, описуючи побут, обряди, звичаї, він поступово згуртував навколо себе цілий ряд однодумців, які поставили українську етнографію на новий рівень.
Павло Платонович написав майже 4000 обрядових пісень, 300 казок, у 60 місцевостях зафіксував і опрацював говірки, звичаї, повір’я, прикмети. Але чи не найбільшу славу і шану йому приніс вірш, який невдовзі у поєднанні з чудовою музикою композитора М.Вербицького перетворився на Гімн України, який в світлі сьогоднішніх подій став святинею українського народу.
Завдяки своїй невтомній праці Павло Платонович не дав порватися часовим зв’язкам між минулим та сучасністю, і в ту пору, коли нищились українська мова, традиції, звичаї, зробив величезний внесок у відродження культури нашого народу.
«Я в світі щиро працював, я сіяв те, що Бог послав» – сказав у своїм вірші наш великий земляк. Ці рядки якнайкраще відтворюють сенс життя вченого, який наполегливо збирав фольклор українського народу для майбутніх поколінь.

   

Реєстрація учасників МАН  

reestr

   

Підготовчі курси  

Distant 2

   

123

   

ОСВІТНІ-ПРОЕКТИ-230x230

   

Фотогалерея  

   

Регіональні сайти  

map

   

123456789

   
© ALLROUNDER